Поиск по метке: "Прочая старинная литература", страница 6

Иван Павлович Ювачев (псевдоним Миролюбов; 23 февраля 1860, Санкт-Петербург — 17 мая 1940, Ленинград) — революционер-народоволец, в корне пересмотревший свои взгляды и ставший духовным писателем. 28 сентября 1884 года по процессу 14-ти он был приговорён к смертной казни военно-окружным судом, но вскоре приговор смягчили на пятнадцать лет каторги. Первые два года И. П. Ювачёв провел в одиночных камерах Петропавловской и Шлиссельбургской крепостей, где перенёс духовное перерождение. Так, по воспоминаниям Веры Фигнер в январе 1885 года Шлиссельбург посетил товарищ министра внутренних дел генерал Пётр Оржевский, войдя в камеру к Ювачёву, он застал его в молитве, с Библией в руках. На вопрос генерала, не желает ли он поступить в монастырь, последовал ответ: Я недостоин . В 1886 году Ивана Ювачёва перевели из Шлиссельбурга на Сахалин, где он отбыл еще 8 лет каторги. Первые годы он провёл на тяжёлых работах. Впоследствии он, как бывший морской офицер, исполнял на Сахалине обязанности заведующего местной метеорологической станцией, занимался картографией, напечатал несколько брошюр, посвящённых климату острова. Стал писать рассказы под псевдонимом Миролюбов. Сотрудничал с журналами и газетами, писал очерки для различных изданий, в том числе для Исторического вестника . Во время ссылки познакомился с Антоном Чеховым, который в своём рассказе Рассказ неизвестного человека (1893) сделал Ювачева прототипом революционера. После освобождения в 1895 году И. П. Ювачёв жил во Владивостоке. Здесь в 1896 году он стал крёстным отцом поэта Венедикта Марта. В 1897 году он, совершив кругосветное путешествие, вернулся в Европейскую Россию. Иван Ювачёв участвовал в географической экспедиции в Средней Азии, совершил паломничество в Палестину, служа в управлении сберегательных касс, объездил с командировками всю страну. Находился в переписке и дружбе с Чеховым, Толстым, Волошиным. Вместе с женой Иван Ювачёв занимался социальной реабилитацией женщин, вышедших из мест заключения. После революции до пенсии он служил главным бухгалтером Волховстроя, потом — историком-архивистомСостоял членом общества Каторга и ссылка, был персональным пенсионером, членом секции научных работников. Отец Даниила Хармса (1905-1942) — русского писателя и поэта, участника объединения ОБЭРИУ.

Мы смеёмся, чтоб не сойти с ума. ... Это же можно сойти с ума.— Товарищи, нам надо решить вопрос об обмене Сичкина, в связи с тем, что он бросает нашу Родину, плюет на все то, что сделала для него эта страна и хочет выгодно переметнуться на Запад. Нас он просит в этом ему помочь. Давайте голосовать.

Драма на тему национально-освободительного движения в Украине в XVII веке. (В стихах).

Задумалась я как-то на тему книг и их сходства с различными блюдами. К примеру, есть книги "острые" и пикантные, есть слащавые и откровенно приторные, есть простые, но качественные серии, подходящие на каждый день, а есть такие книги, которые читаются только под особое настроение. Ну так вот, подумала я, а потом решила смешать фэнтези и чорный юмор, добавила малость интриги, присыпала перчинкой - и вот что из этого получилось). "Пятьдесят лет назад отгремела война между "темными" и "светлыми" магами, в которой "светлые" одержали сокрушительную победу. Некроманты были практически истреблены, их Гильдия распущена, а в королевстве Сазул воцарился долгожданный мир. И все бы было хорошо, если бы по прошествии времени оставшиеся без присмотра кладбища не перестали быть спокойными, в лесах не начали просыпаться древние умертвия, болота не наводнились голодными упырями. И если бы не оказалось, что на Гинее больше нет ни одного мага, который мог бы эффективно бороться с нежитью. Но когда в королевстве начала набирать силу всеобщая паника, когда крестьяне уже были готовы поднять бунт против бездействующей власти, когда опомнившийся Совет спешно запретил отлов некромантов и объявил им полную амнистию, в одном из провинциальных городков объявился, наконец, специалист, готовый избавить просящих от любой проблемы..."

Две сложных и сильных личности сталкиваются в битве нравов. Она - честная, благородная и невинная. Он - эгоист, самовлюбленный и совершенный во всем, сын испанских аристократов. Объединяет их на первый взгляд лишь одно - химия чувств, страсть, которая словно сверхволна сметает на своем пути принципы и предрассудки. Но еще есть тайна. Его тайна. Низкая, подлая, ломающая жизни и мечты. В этой истории есть все. Дружба и предательство, коварные интриги и мстительные враги, бессмертная любовь и всепоглащающая страсть, тонкий юмор и трогательные слова, беззаботная студентческая жизнь и выживание среди войны...

«Століття Якова» - переможець конкурсів «Коронація слова-2010» та «Ґранд-коронація слова», визнаний кращим романом десятиріччя. «...Життя древнього Якова з поліської глибинки, його любові й війни, злочинства й подвиги, пристрасті й муки несподівано виявились куди захопливішими за кілограми детективів із пригодами зомбі, упирів, ФСБ та інших потвор. Серед засилля сучасного літературного силікону Яків зі своєю сімейною сагою впадав в око, як живий серед манекенів: він був справжнім — йому хотілося співпереживати. Жінки, згадуючи деякі епізоди, скліпували сльозу: атож, мелодраматичного в романі чимало, тільки чомусь тому всьому віриш... Чи не тому, що «Століття Якова» — це ще й сто повних років української історії, з усіма її — куди там шекспірівським! — непроговореними й неосмисленими трагедіями, чиї непідбиті рахунки ми й далі продовжуємо оплачувати? І волинське Полісся на перехресті режимів, імперій, народів, армій, культур і субкультур (хто тільки не товкся тут за «століття Якова» — від уланів Пілсудського до наркоділерів на джипах...) — то сцена, на якій розігрується споконвічна драма боротьби людини зі світом за власну душу? І книжка ця — не тільки про дядька-поліщука, мужчину з вимираючої породи справжніх, якого, як тріску, жбурляло по водах вийшлого з берегів XX століття, — а й, якимсь таємничим чином, як то завжди буває з направду добрими книжками, — про кожного з нас?...» (Оксана Забужко)

Красуня, від якої не відвести очей, так люди говорили про Соломію. Петро і Павло згодні були на все, аби взяти її за дружину. А мати, що все життя страждала через помилку молодості, повчала дівчину: слухайся серця, а не розуму...

Роман англійської письменниці Шарлотги Бронте (1816—1855) «Джен Ейр» — чарівна історія любові й обману. Джен Ейр, скромна, але горда і незалежна дівчина-сирота, влаштовується гувернанткою в маєток містера Рочестера. Покохавши одне одного, Джен і Рочестер збираються одружитися. Ставши нареченою свого коханого і відчувши небувале щастя, Джен зберігає самовладання і незалежність. Вона продовжує давати уроки його вихованці і відхиляє розкішні подарунки нареченого. Але в день весілля відкривається страшна таємниця, що може назавжди зруйнувати мрії закоханих, і цілком змінює усе в їхньому житті...

Усередині кожного з нас живе незнайомець! Мирний фермер підмовляє дитину вбити дружину... Авторка детективів відчайдушно хоче помститися своєму ґвалтівникові, і її помста буде страшнішою за його злочин... Смертельно хворому чоловіку пропонують 15 років життя... Жінка дізнається, що її коханий — маніяк та вбивця. Вони живуть поруч з нами, і ми самі можемо стати ними!

Шановні Читачі Перед вами книга, яка, можливо суперечить вашому світогляду. Неодмінне право людини мати особисті переконання. Тим паче, така тема в історичній літературі досліджується нечасто, хоча після розвалу радянської імперії настав великий час Істини. Припускаючи що більшість читачів виховані на ідеології більшовицької історіографії, я визнав за потрібне спертися на фактологічні оповіді тих істориків, зусиллями яких створено міфологію "держави Російської", щоб читачі, зіставляючи оголені акти історії, самі змогли зробити правильні висновки. Ніколи ні російська державна влада, ні царська, ні більшовицька не дозволяли звичайній людині мати власну думку, сформовану в результаті ознайомлення з першоджерелами. Влада завжди змушувала вірити їй на слово. Якщо ж громадянин оправся одурманюванню й усе ж намагався сформувати власну позицію, він як правило, завершував свої пізнання в тюремній камері  У третій книжці, як і в перших двох, наведено факти, які трактують історію Російської імперії в неспотвореному вигляді, такою, якою вона була насправді.  Читач дізнається, чому в офіційний радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство. Працю рекомендовано для студентів різних країн як історичний посібник